Кулеметники Альоха й Тимоха, учасники переможного походу до теплого Індійського океану, сидять у передгір'ї Гімалаїв та їдять сало, стиха розмовляючи між собою.
      - Тимохо, - звертається до напарника Альоха, -ти грбмотніший, скажи, де ж теє море, що в ньому наш генералісимус Вовкович хоче чоботи помити?
      - За цими горами, - коротко відповідає Тимоха.
      - Он з того шпилю можна, мабуть, геть усе навколо побачити, - додає Альоха, показуючи пальцем на Еверест.
      - Це найвища гора світу, - розтлумачує Тимоха. - Там нам наказано поставити кулемета.
      - Авжеж, - погоджується Альоха, - без кулемета не можна. Індійців тих достобіса.
      - Близько мільярда.
      - Ого-го! Вистачило б набоїв. Це ж скільки треба сала, щоб таку юрбу нагодувати.
      - Сала вони не їдять, -пояснює Тимоха. - Вегетарянці, самий рис та капусту рубають.
      - Такі бідні? - дивується Альоха. - Ну, нічого: наші чуркщАтеж не їли, тепер, слава генералісимусу, наминають, аж за вухами лящить...
      - Гаразд, - підвівся Тимоха. - Ходімо, дорога ще далека.
      За цими словами вони рушили вгору, тягнучи кулемета й торбинку із салом.
     

Газета «Народна газета», квітень 1994 р