Лаштуючись знову відвідати Україну, Дід Мороз заздалегідь послав у розвідку північного вітра: аби довідався, що воно там та як. Але цього разу вірний пес підвів господаря - шаснув десь манівцями, вхопив клапоть якоїсь комуністичної газети та й приніс. Прочитав дід надруковане й спохмурнів обличчям.
      Неподалік серед тундри стояла дуже секретна військова частина, то старий майже задарма придбав кулемет, автомат, два пістолети, фугас, міну, гранати, півмішка набоїв - і в бронежилеті, в генеральському кашкеті набакир подався до Снігуроньки.
      - Дідуню! - сплеснула вона руками, - У цьому вбранні вас важко впізнати. Чи не на війну часом зібралися?
      - Замість ото розбалакувати, - кинув суворо він, - з'ясуй прогноз погоди на добу. Завтра вилітаємо! Снігуронька ображено закопилила губку й підключилася до метеосупутника.
      - Ви хоч подарунки із собою взяли? - спитала перегодом.
      - Та вже й не знаю, як у мішок запхати, хіба що фугаса викласти…
      Коли переперезаний кулеметними стрічками гість постав перед малятами, ті не впізнали його й мерщій сховалися за ялинкою.
      - Дітки, та це ж Дід Мороз, - намагалася переконати їх Снігуронька.
      - Виходьте!
      - Ні, це генерал Лебедь, - озвався один голос.
      - Чи, може, Грачов? - писнув другий.
      - А навіщо йому ця штучка? - зацікавився найхоробріший хлопчик, тягнучись до гранати, підвішеної в діда на поясі. Тут старий нарешті збагнув, що пошився в дурні, й побіг до телефону. Незабаром його розміновували викликані сапери.
      - Любі мої, - зітхнув полегшено Дід Мороз, - не читайте ніколи комуністичних газет, бо станеться й з вами таке, як зі мною. Тепер я бачу: ще не вмерла Україна і не вмре, доки будете в неї ви. Слава Україні! З Новим роком!
     

Газета «Народна газета», 31 грудня 1994 р