Того разу мені із щойно зарахованим у бригаду копачем Левіним доручили розчистити старі шурфи на річці Вертлаї. Це в тайзі, на відстані притуленої до мапи долоні від Красноярська.
      - Золота за комунізму не буде! - патетично заявив Левін першого ж дня нашої роботи. Тобто я неточно висловився: буде, але з нього будуватимуть туалети.
      - Добре, хоч туалети залишаться, - відказав я. Він блимнув спідлоба оком, замовк на цілий день і лише ввечері, лаштуючись до сну на пахучому ялиновому лапнику, мовив у темну пащу тайги:
      - У мене немає партквитка, але я знаю, що таке комунізм. Це коли прокинешся вранці, а -на тебе вже чекає твоя пайка! - І, змірявши мою .особу поглядом, багатозначно додав: - Ось так, молодий чоловіче!
      Сумніву не залишалося: переді мною один з тих, кому офіційна ідеологія геть скаламутила здоровий глузд.
      Ранком я приніс до багаття харіуса, яких у прозорій воді Вертлаї ходили цілі табуни, і щоб спіймати майже кілограмову рибину, вистачало спритності рук.
      - А от, - кинув жартома, - й наша пайка. Не кожен патентований комуніст має таке на сніданок.
      - Не блюзнірствуй, - огризнувся Левін. -Комунізм - це світла мета всього людства, за нього люди кров проливали!
      Після сніданку він поліз у шурф, і через кілька хвилин звідти почувся збуджений крик:
      -Шурику! Тут золото! багато золота!..
      У солом'яно-жовтому мінералі з металевим блиском неважко було впізнати пірит. Шукачі звуть його ще "котячим золотом". Але початківці часто сприймають за справжнє.
      - Гм, знахідка віку, черкнув я ребром молотка по розкішній друзі, и вона приснула іскрами Туалет будуватимеш?
      - Та ти що, Шурику? Це ж золото! Нам страшенно пощастило!
      - Ну, гаразд, прикрий його хмизом, пізніше сюди вернемося. - Пояснювати Левіну, що він помиляється, мені чомусь не хотілося.
      Другого дня, зібравши зразки з шурфів, ми вирушили назад. Вузькою евенкською стежкою, що ледь проглядалась у траві, йти було легше, ніж нетрями, та однаково згодом притомилися, сіли відпочити.
      - Давай пожуємо, - запропонував я. - Що у нас є?
      Супутник мовчав.
      - Діставай гречану кашу, і згущонка теж не завадить.
      - Я їх там покинув, - озвався нарешті Левін. -Не влізло. І то ще скільки золота залишилося..
      Більш як десять кілометрів він тягнув на собі в рюкзаку, крім належних зразків, кілограмів зо двадцять піриту.
      - Ага, - склеїв я щось на кшталт посмішки, - з таким вантажем довго тьопати до комунізму.
     

Газета «Народна газета», лютий 1995 р