М'ясник - дебелий гевал з вибалушеними, мов у тухлого окуня, очима старанно витирає лезо важкої сокири.
      Уздовж бар'єра, за яким горою височить м'ясник, рухається помаленьку бабуся.
      М'ясник краєм,ока спостерігає за нею, наче кіт за мишею.
      На дерев'яному прилавку, крім вагів, лише невеличкий шматок телятини -двоє нерозрубаних реберець.
      Бабуся боязко торкає реберця пальчиком і шамкотить:
      - Шкілько?
      - Скілько й учора, - іронічно відказує м'ясник. - Каждий день ти, бабко, сюда приходиш допитуєшся: "Не подешевшало?" Тепер нічого не дешевшає, токо дорожчає. - 3 почуттям своєї зверхності над старою він обводить поглядом м'ясний павільйон, де, крім нас трьох, уже ні душі. Очі його сяють, ніби знамена перемоги.
      На той заряд іронії бабуся й вухом не веде, всю її увагу заполонили реберця.
      - Ну що, береш? - питає м'ясник.
      - Відріж одне, - просить бабуся, показуючи сухеньким пальчиком.
      - Мені аби шупець зварити, - виправдовується, поки той розбатовує телятину. Перед дверима вона довго обмотує реберце цупким папером, кладе в обшмульгану сумку і виходитьз павільйону на мороз. М'ясник задумливо дивиться їй услід.
      - Вимерзнуть! - каже він таким голосом, що треба вірити.
      Але не хочеться. Хочеться вірити що життя все ж милосердніше за нього.
     

Газета «Народна газета», березень 1994 р