У валізі дипломатичного кур'єра на доларовій купюрі зустрілись два віруси. Холера, хоч і перехитрила на базарі в Миколаєві лікарів, мала жалюгідний вигляд, весь час коцюрбилася, стогнала від болю. Корупція поважно мовчала — від неї пахло французькими парфумами і коньяком.
      — Ну, як там життя? — не витримала Корупція,
      — Яке там життя, - махнула рукою Холера. — Не встигла якогось бомжа угомонити, як тут тобі карантин. Скільки нашого брата замордували? Геноцид! Ти знаєш, що таке антибіотик?
      — Ні, — чесно призналась Корупція. — Я творчий вірус…
      — Розвелось вас, дармоїдів, буркнула Холера. - Як коле в спину. Прокляті ескулапи все-таки накапали на мене якоїсь гидоти... От раніше було, - продовжувала вона, коли біль трохи пройшов, — Погуляли мої діди по європах ніхто й пальнем до них не міг приторкнутися.
      Не ті часи. — співчутливо сказала Холері Корупція. - А я тепер на прийомах у міністрів буваю. До речі, ти була в Швейцарії? — запитала вона.
      — Яка там Швейцарія! - обурено сказала Холера, — Ледве з Миколаєва ноги винесла!
      Що твій Миколаїв? — перебила її Корупція, — Багно! От Швейцарія, які там банки. Скажу тобі по секрету, я там з цим доларом познайомилась.
      Корупція мрійливо закотила під лоба очі.
      — Скетчі, раути, уїкенди, «Бласко», Миколаїв. — Голос її поступово втрачав бадьорість. Казали мені:
      — Не зв'язуйся з цим її ларом, бо потрапиш на Україну. Ти куди тепер? - запитала вона у Холери
      — А, — махнула рукою Холера. — Знайду якусь купу гною і закопаюсь років на триста, відпочину.
      — А я, мабуть, на село подамся. — сказала Корупція. - Без роботи не залишусь пальне, запчастини...
      Після цього в валізі запала тиша. Кожна думала про своє майбутиє, про перспективи.
     

Газета «Сільські горизонти», 1995 р